АРХІВ
   ЕКСПОЗИЦІЯ
   ІСТОРІЯ
   КЕРІВНИЦТВО
   КОНТАКТ
   КРАЄЗНАВСТВО
   ЛІНКИ
   ПУБЛІКАЦІЇ
   ВИСТАВКИ
   ЗАХОДИ

ГОЛОВНА СТОРІНКА

Тут спілкуються українською Аратта – вікно у світ
 

Архів


Святкування 10-річного ювілею музею
   26 березня в Нововолинському історичному музеї відбулися урочистості з нагоди 10-річчя його створення. Цього дня тут зібралося багато люду не лише з нашого міста, а й з усієї округи.
   Присутніх приємно вразила виставка, підготовлена з фондів скарбниць історії, яка мала назву “На білих крилах рушників несе надію Україна”. Її натхненно провела незмінний упродовж цих літ директор Надія Войтюк. Їй, до слова, як і колегам, неодноразово дякували за щиру душу, яка випромінює стільки тепла, що вистачає кожному, хто з нею спілкується. Для відвідувачів грав улюблений камерний оркестр нововолинців “Елегія”.

   З фонду для показу шанувальникам старовини представили 10 тканих рушників і 87, вишитих хрестиком і гладдю.
   Про тематичну викладку “Історія музею в світлинах і публікаціях” детально розповіла екскурсовод Галина Лісковець. Присутні зацікавились альбомами, в яких зафіксовані події з різноманітних заходів. Цих доробків налічується 12.
Приємно, що до 10-ліття закладу побачив світ буклет, а також конверт із його ювілейною символікою.
   І легко писати про музей та чудову ауру, створену в ньому, і важко, бо в одній статті неможливо повідомити все, що відбувалося цього дня й спонукало до роздумів. Про це, мабуть, красномовніше повідомлять світлини.

   На урочистих зборах про здобутки говорили Леонід Кошлатий, керуючий справами міськвиконкому, Людмила Рожелюк, заступник начальника відділу культури. Нагородили подякою міського голови Надію Войтюк, Богдана Приступу та Ольгу Островську. Марія Рябченюк, Анатолій Мужевітін, Розалія Мороз, Галина Лісковець, Віра Гридяєва, Олександр Каліщук, Майя Якименко та Галина Ликова одержали грамоти за вагомі здобутки в становленні та розвитку музею, за творчий підхід до організації та підготовки загальноміських заходів


   Зі щирими вітальними словами від колективу нашого часопису звернувся до працівників музею редактор Ігор Лісовий, виступали гості з Києва, Володимира-Волинського, Іванич, союзянки, представники громадських організацій міста, всі ті, хто пишається скарбницею історії Нововолинська, тішиться її розквітом і здобутками. Експонати, наче ковток чистого повітря, нагадували про велике диво, подароване людині – радість життя та велику можливість спілкування з навколишнім світом.
Текст Марії Корнилюк

Зміни експозиції
   Відбулася часткова реекспозиція IV виставкового залу "Розвиток міста".    Додано новий стенд "Почесні громадяни міста" - із фотографіями та короткими біографічними довідками почесних громадян Нововолинська. Перенесено та реекспоновано куточок "Міст-партнерів".

Буклет до ювілею
   Напередодні ювілею Нововолинського народного історичного музею, у видавництві "Мінотавр" побачив світ буклет, присвячений цій памятній даті.
   На десятьох сторінках у ньому представлена історія створення, розвитку та процвітання закладу, проілюстрована яскравими фотографіями.
  Видання відбулося за фінансової підтримки Відділу культури Нововолинського міськвиконкому.
  Автором буклету є директор музею Надія Войтюк.



Творчий вечір "Між зір вишукую дорогу, одна із тисячі - моя"
   Саме таку назву мав творчий вечір, який відбувся в приміщенні осередку Суспільної служби України „Берегиня”. Організували його і вдало провели працівники історичного музею Надія Войтюк і Галина Лісковець. Вдячні за допомогу голові філії ССУ Марії Карпінській та філії Союзу Українок.
   Привітали з 50-літтям і пошанували Олександра Бобака, фотомитця, краєзнавця, поета - члени громадських організацій, колеги друзі, юні краєзнавці.


   Виступили племінниця патріарха краєзнавства Волині Олександра Цинкаловського – Наталія Грабарчук, священнослужитель отець Віталій Голян, почесний громадянин міста Олександр Каліщук, член ради Нововолинського народного історичного музею – Марія Рябченюк, друзі з літературно-мистецької вітальні „Мамина Криниця” та багато інших гостей.
   Дзвінко звучали пісні на слова та музику Олександра Бобака і волинського композитора Олександра Каліщука у виконанні сестер Ніни та Галини Борисюків.

   Присутні оглянули фотовиставку ювіляра „Жіноча краса і доля” та викладку його творчого доробку.
 Фото Володимира Бобика

Презентація книги "Їх доля - доля України"
   Книга з такою назвою нещодавно побачила світ у видавництві “Мінотавр”. Вона присвячена 65-й річниці створення УПА. Над матеріалами наполегливо працювали директор історичного музею Надія Войтюк і заступник міського голови Ореста Охримович. Книга видана за сприяння Нововолинської філії Союзу українок, педагога Руслани Климук, студентів КІМЕП, Олександра Гузя, фінансово підтримали підприємці міста.
   У цьому виданні описані часи німецької окупації України, створення повстанської армії та її боротьба, організаційна побудова Української Повстанської Армії, партизанська війна в 1944-1946 роках, підпільна діяльність ОУН-УПА в 1947-1953 роках.

Живі свідки тих часів
   Звісно, нововолинцям буде цікаво читати про своїх земляків, ознайомитися з їхніми долями. Про це з року в рік дізнавалася Надія Войтюк, з душею зуміла описати події минувшини.
   І ось перед нами - розповіді про мешканців міста. На світлинах – Марія Буковська (Обертас), Ольга Грицюк, Іван Довгоніс, Олександр і Сергій Каліщуки, Анастасія Мельник, Михайло Обертас, Михайло Оробчук, Катерина Рудей, Ананій Рябченюк, Мелетій Семенюк та інші, а тексти супроводжуються віршованими рядками.
   Під час презентації активні члени братства ОУН-УПА в дарунок одержали книгу “Їх доля – доля України”. Про події минулих літ розповіли Ореста Охримович, Надія Войтюк, Олександр Каліщук. Зворушливо читала поезії заслужена артистка України Галина Кажан. Урочисто й піднесено звучала “Молитва українського націоналіста” з вуст станичного Михайла Оробчука.

Акція  "Сміливішає память - мужніє душа"
   Рушник Ще й сьогодні, коли ми знаємо правду про голодомори, а правильніше сказати, - геноцид проти українського народу, влаштовані більшовицькою владою у 20-х, 30-х, 40-х роках минулого століття, важко знайти слова, щоб висловити свої думки, емоції. Цей був справжній жах для трудолюбивого й миролюбного українського народу. Холоне кров у жилах і розум не сприймає трагедії 1932-1933 років. Щодень помирало 25 тисяч українців – дітей, дівчат і юнаків, які ще, можливо, не знали першого поцілунку, трударів у розквіті сил.
   Президент України Віктор Ющенко зініціював на державницьких засадах вшанувати пам’ять жертв голодоморів. В останню суботу листопада, згідно з його Указом, весь український народ стояв у хвилині мовчання... У міському історичному музеї відбувся мітинг-реквієм з нагоди дня вшанування пам’яті жертв голодомору. Зібралися освітяни, держслужбовці, депутати міської ради, ветерани національно-визвольних змагань, голови окремих політичних партій. Мітинг-реквієм відкрив заступник міського голови Андрій Сторонський.
   Голодомор - одна з найстрашніших катастроф в історії людства. Від тих жахливих років нас сьогодні відділяють десятиліття. Але ця подія назавжди вкарбувалася у генетичну пам’ять та свідомість поколінь нашого народу.
Перед нами, нащадками тих, хто зміг пережити голодомор, і тих, кому не судилося, постає завдання надзвичайної моральної та політичної ваги - гідно вшанувати пам’ять його жертв.
   Наші співвітчизники, приречені на голодну смерть, не знали такого слова - “геноцид”, але вони стали його жертвами, і своєю страдницькою долею шлють нам пересторогу крізь плин часів, крізь відстань прожитого і пережитого...
   Люди неспроможні щось змінити у минулому, це правда. Але вони здатні дати йому всебічну, об’єктивну оцінку. А також, що ще важливіше, винести з нього необхідні уроки.
   Трагічна скорботна дата сьогодні дає народу можливість переосмислити свою історію, зміцнити загалом націю, суспільство, державу як основу подальшого політичного, економічного та соціального прогресу України в ХХІ столітті.

Учасники акції під час запалення свічок


   На Волині мешкає 300 людей, які пережили голодомори 30-х, 40-х років. Є такі люди в нашому місті. Одна з них - Ніна Нестерук, яка на аркушах учнівського зошита виклала свої ще дитячі спогади з цих жахливих років. Цей документ зберігається в історичному музеї. Директор музею Надія Войтюк для учасників мітингу провела, якщо можна так висловитися, екскурсію у ті страшні й чорні роки, подумки повернула нас до подій голодомору. У всіх присутніх на мітингу на очі наверталися сльози. Ведуча Леся Твердохліб пропонувала всім вшанувати світлу пам’ять невинних жертв хвилиною мовчання. Депутат міської ради, педагог Любов Кравцова читала трагедійно-болючу “Молитву за невинно убієнних голодом” Катерини Мотрич.
   Скорботна дата трагедії українського народу викликає біль у наших серцях і душах. Запалімо свічку пам’яті. Вогники цієї свічки зігрівають душі мільйонів закатованих голодом, простягають свої промені до неба, нагадуючи, що ми про них пам’ятаємо і молимося. Всі запалюють свічку пам’яті.

   ... У приміщенні міськвиконкому майже в усіх вікнах горіли ці свічки. Ідучи після мітингу додому, їх я бачив тільки в поодиноких вікнах на мікрорайоні Шахтарському, у центрі міста. Жаль, шановне панство Нововолинська, що в нас так повільно пробуджується пам’ять... Мойсей свій народ 40 років водив пустелями. У нас, правда, не видно свого яскраво вираженого Мойсея, але при такому ставленні до болі й трагедії свого народу ми ще 400 років будемо блукати манівцямию.
Фото із газети "Наше місто"

Акція "Рушник національної єдності"

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.

  Рушник – одвічний атрибут Української нації, що супроводжував наш історичний розвиток: від часів язичництва до епохи християнства; зустрічав нас у день народження і проводжав у останню путь. Він вкарбувався у нашу свідомість як невід’ємний атрибут сили, мужності, лицарської звитяги, незалежності. України уже неможливо уявити без рушника, в котрому відобразилася уся нелегка доля народу, котрий пройшов через війни, голодомори, репресії - та все ж проніс у душі любов до прекрасного.

Під час відкриття акції        Організатори ознайомлюють з символікою
  Дуже прикро і навіть образливо бачити коли у більшості російсько-українських словників слово „рушник” перекладається як „полотенце”. Невже українська нація могла б витирати ноги тим „полотенцем” котрим вінчала образи?! Такі переклади виглядають по меншій мірі недолугими, але якщо вдуматися глибше, саме так виражається уся нелюбов до рідного українського - адже серед упорядників таких „словників” є й наші філологи.
  Рушник це свята реліквія, символ нескореного духу, чистих помислів і благих починань. Ним благословляли на добре діло, давали як оберіг у дорогу, на нього ступали починаючи спільне сімейне життя.
  Рушник завжди був незнищенним, вищим від мирської суєти, сварок, незгод та політики.
  Саме у розпал передвиборчої кампанії, аби засвідчити свою магічну силу та облагородити український народ до Луцька прибув Рушник національної єдності.

         Вишивальниці за роботою
  Громадсько-мистецька акція під такою назвою відбулася 19 вересня в обласному центрі, куди організаторами було привезене дев’яти метрове полотнище, котре уже з середини літа мандрує Україною. Головним задумом дійства є об’єднання усіх громадян нашої держави навколо створення нового оберегу для нації – як про це сказав директор проекту Микола Степаненко. Рушник національної єдності вишивається усіма бажаючими в усіх областях та містах Києві та Севастополі. Орнамент був розроблений Заслуженим художником України Теліженко Олександрою Василівною та містить у собі безліч символів часів Трипілля, Київської Русі, козацтва та незалежної України. Вишивається рушник на полотні виготовленому у 50-х роках минулого століття.
  Неможливо не згадати про чудеса котрі супроводжують усю мандрівку рушника. У день проведення заходу у Луцьку йшов проливний дощ, та коли на майдані розгорнули рушник хмари в мить розвіялися, дощ припинився і над присутніми засіяло сонце. Подібні дива траплялися й у інших областях. Як сказала одна з організаторів – рушник захищає та благословляє себе, людей котрі його вишивають і землю на якій він перебуває, а тому ані погода, ані людська злість чи заздрість не мають на нього впливу. Це дійсно так – адже Боже благословення дійсно можна було відчути на майдані усією душею в ту мить.
  Аби взяти участь у цьому дійстві до Луцька з’їхалися вишивальниці та вишивальники з усіх районів та міст нашої області. Після урочистого відкриття вони приступили до роботи у приміщенні обласного театру. Робота велася у дружній, родинній атмосфері. Вражає те, що безліч людей вишивали рушник, та на ньому не видно жодного зіпсованого чи непрофесійного стібка. Як знову зауважила організатор – рушник просто не дозволяє вишивати себе погано, та й взагалі не допускає до себе недобрих людей. У приміщенні панувала незвичайна атмосфера любові, душевної піднесеності та свята. Майстрині та прості учасники чаклували над полотнищем п’ять годин.
  На завершення Рушник національної єдності був продемонстрований громадськості і як тільки його згорнули – небо знову заволікли хмари! Далі оберіг нації чекають іще у шести областях нашої держави. Шкода лишень, що у вишиванні майже не взяла участі молодь та громадськість, а над витвором працювали здебільше професійні майстрині.
  Дякую Богу що і я зміг провести день в оточенні чудових людей, працюючи над створенням нового символу України, оберегу нації – Рушника національного єднання.
   Нехай любов авторів та усіх учасників акції, котру ті вкладають у витвір благословляє і облагороджує нашу державу та її люд.
Фото Богдана Приступи

Акція "Дорогами предків"
„А тоді спитайте себе: Хто ми?
Чиї сини? Яких батьків?”
Т.Г. Шевченко

   Прибужжя – мальовнича, квітуча земля, що пройшла крізь віки, незгоди, війни, поділи - та все ж зберегла свою самобутність і ідентичність. У новітній історії незалежної України саме таким транскордонним регіонам як Прибужжя, буде відведена головна роль у творенні міжнародної політики та зовнішніх зв’язків. Прибужжя - це величезна перспектива розвитку, але використати її ми можемо лише оцінивши і підсумувавши вікові надбання нашої землі, вивчивши уроки котрі давала нам історія.
   Оцінка минувшини розпочинається з вивчення і систематизації інформації про найменшу клітину суспільства – рід, родину, сім’ю.
   Саме такі цілі ставила перед собою акція „Дорогами предків”, що відбувалася 3-4 липня на території міста Нововолинська та села Поромова. Показати перспективи транскордонного статусу Прибужжя, привити любов до свого роду, довести необхідність дослідження своїх коренів, зацікавити молодь краєзнавчою роботою - таку мету переслідували організатори заходу: студент УМА Богдан Приступа; Відділ з питань сім’ї, молоді, фізичної культури та спорту Нововолинського міськвиконкому; МО скаутів Волині „Розвідник” та Нововолинський історичний музей.
   3 липня відбувся перший етап, котрий включав у себе виїзд у село Поромів Іваничівського району, та проведення краєзнавчих досліджень сільського цвинтаря. Був створений план і опис місцевості, та зібрані відомості більше ніж про 600 осіб котрі поховані на кладовищі.

На сільському цвинтарі, біля памятного знаку
   Робота подібного роду в нас проводиться вперше, адже за час незалежності не було зібрано жодних систематичних даних про цвинтарі України, й зокрема Волині. Для прикладу, в сусідній Польщі охорона культурної спадщини, у тому числі й поховань, поставлена на найвищий рівень. Державній опіці там підлягають не лише замки та храми – пам’ятники архітектури, а й малі сакральні форми, такі як: надгробні плити, пам’ятники, хрести та склепи.
   Накопичені, під час першого етапу дані, можуть слугувати при відновленні втрачених родинних зв’язків, будуть корисні музейним та архівним установам. Такого роду роботу необхідно продовжити аж до створення єдиного реєстру цвинтарів Прибужжя та всієї Волині.
   4 липня відбулося іще два етапи. Перший з них - це відкриття виставки старовинних фотографій кінця XIX поч. XX століття під однойменною назвою - „Дорогами предків”. У історичний музей міста були запрошені волинські краєзнавці та громадські діячі, котрі поділилися своїми роздумами про необхідність дослідження та відновлення родоводу. Учасниками була оглянута нова експозиція, котра представляє фото з родинного архіву сім’ї Приступ, та відображає життя в навколишніх селах Тишковичі та Низкіничі на зламі епох.
         
   Наступний етап – майстер-клас зі створення генеалогічного дерева, відбувся у малому залі Будинку культури. Там перед юними учасниками виступив Нововолинський краєзнавець Олександр Бобак і розповів про власні напрацювання у дослідженні свого роду.
   Учасникам була представлена характеристика генеалогічних досліджень, продемонстровані основні види „родинних дерев” та найменування родинних зв’язків. Присутні дізналися де можна черпати інформацію для такого виду досліджень.
   Як підсумок майстер-класу, молоді було запропоновано створити власне генеалогічне дерево. Усі вдало справилися із завданням, а найкращі роботи були відзначені нагородами.
   Акції даного спрямування є відповіддю на вимагання часу, адже все більше наших рідних відходить у вічність так і не розповівши нам про своїх батьків і дідів. Ми втрачаємо головне – нашу історичну пам"ять. Адже той хто не знає свого минулого, свого роду – не може будувати майбутнє. Взнаки далися радянські роки, коли поняття сім’я було кинуте в жорна пролетарської машини в ім’я „світлого майбутнього”.
   Нехай же пам"ять про наших пращурів живе так, як про це писала славетна Леся Українка: „Я ще жива, я буду вічно жити, у мене у серці те, що не вмирає”!


 
Copyright ©2007 by D@nussik & Museum
Будь-яке копіювання та використання матеріалів, вміщених на цьому сайті, є заборонене і тягне за собою юридичну відповідальність! Використання є можливе виключно з дозволу автора та посиланнями на нього.
Kreator Stron www